Каліфорнійський досвід: короткий курс

У 1999 році для організації навчання у Сполучених Стейтах* Америки громадських лідерів з Росії, а згодом і з інших країн колишнього СРСР, Конгресом цієї країни була заснована програма «Відкритий світ». З того часу за рахунок коштів Конгресу велика кількість людей з цих країн (України в тому числі) — чиновників, журналістів, активістів різних партій, рухів та громадських організацій відвідують Америку. Як правило, термін поїздки обмежується 10 днями, в які «втиснуто» дуже багато тематичних зустрічей, екскурсій, дискусій тощо. Наприкінці серпня та на початку вересня цього року фіналістами чергової програми «Відкритий світ» стали вісім природозахисників з різних регіонів України. Із пізнавальною та практичною метою Сполучені Стейти Америки відвідали Олексій Хабатюк (Київ, Агентство з раціонального використання енергії та екології) та 7 представників створеної минулого року мережі під назвою «Всеукраїнський екологічний рух «Хортицький форум»: Ірина Кареліна (Асоціація «Екологічна Освіта», м. Запоріжжя), Людмила Тувишева (Кримська Республіканська Асоціація «Экология и Мир»), Олександр Рудик (Симферопільська громадська організація «Общество геоэкологов»), В’ячеслав Ілляшенко (м. Суми, Дитячий екологічний центр «Романтик»), Володимир Березін (м. Артемівськ Донецької області, Еколого-культурний центр «Бахмат»), Галина Олійникова (Артемівська організація «Мама-86») та автор цього матеріалу Олег Супруненко (м. Берегово Закарпатської області, «Екоклуб «Карпати»).

Для всіх учасників програми «Відкритий світ» обов’язковим пунктом є відвідування Вашингтону, а саме — Бібліотеки Конгресу ССА, оскільки саме при цій бібліотеці діє Центр лідерства, через який ця програма здійснюється. Передбачається також цікава екскурсія містом, і є можливість «вживу» побачити будівлі Капітолію, Білого Дому, Меморіалу Лінкольна, Національного Меморіалу пам’яті учасників Другої Світової Війни.

ФОТО 1. Українські природозахисники — фіналісти програми «Відкритий Світ»

Після Вашингтону групи відправляються у різні місця країни. Містом подорожі для восьмох природозахисників та двох перекладачок невипадково була обрана Каліфорнія. Адже цей стейт вважається одним із лідерів прогресивних екологічних новацій у ССА. Крім того, тут багато років діє «Центр з безпечної енергії» — організації, спіробітники якої мають давні зв’язки із природозахисниками країн колишнього СРСР. З ними – Френом Мейсі (фахівець з глибинної екології та стійкої енергетики), Інед Шрайбмен (психолог, знавець глибинної екології), Джонатаном Спалдингом (музикант та установщик сонячних систем, фахівець з російської мови), Еліною Досжановою (співробітниця Центру, родом з Казахстану) та багатьма іншими учасниками природозахисного руху українські екологісти дізнавалися про проблеми та успіхи «зеленої Америки».

Чому нас може навчити Каліфорнія?

Скептик може спитати: ну чого можуть навчити українських природозахисників у країні, яка є забруднювачем довкілля №1? Адже відомо, що майже половина всіх викидів, стоків та відходів, що утворюються на нашій планеті, утворюються економікою Сполучених Стейтів. Відомо також, що населення цієї країни, яке становить 5% землян, споживає понад 30% всіх світових ресурсів. Врешті, через кого не може запрацювати Кіотський протокол, який би обмежив викид парникових газів і (можливо) призупинив би глобальне потепління? Через уряд ССА, який у 2001 році вийшов із світової угоди по парникових газах, пояснюючи, що зменшення їх викидів (а американці стоять на першому місті по цьому сумнівному показнику) нашкодить національній економіці. Саме тому для екологів була обрана Каліфорнія — стейт, який досяг неабияких успіхів в поліпшенні екологічної обстановки. Відомо, що кожний стейт — це територія, на який діють власні закони та правила, а рівень місцевого самоуправління досить високий. Про що говорять навіть назви адміністративних одиниць, наприклад — Республіка Каліфорнія. Так сталося, що Каліфорнія вирішила йти своїм шляхом, і незважаючи на хибний загальнонаціональний курс, практично підтримала цілі Кіотського протоколу. Минулого року вона стала першим стейтом, що прийняв відповідне законодавство, яке обмежує викиди парникових газів. Міста Каліфорнії досягли значного прогресу у галузі поводження із побутовим сміттям, а енергетичні компанії роблять успіхи у сферах відновлювальної енергетики. Отже, нам було чому повчитись.

За час перебування у Каліфорнії ми встигли побувати у різних установах, компаніях та організаціях Сан-Франциско, а також містечок навколо нього. Місто Сан-Франциско, або ж скорочено — Фріско (770 тисяч чоловік), звичайно, спершу вражає своїми відомими Золотими воротами, видами на затоку та Тихий Океан, дивною сумішшю класичної архітектури та хмарочосів, островом-в’язницею Алкатрац. Але екологів він може здивувати й іншим. Наприклад, на набережну цього міста люди приходять подивитись на ... морських котиків. Вони з’явилися тут після того, як з причалів пішли військові кораблі. Спочатку влада намагалась прогнати тварин з міста, але швидко збагнула, що вони стають новим символом Фріско. Нині десятки тварин плескаються у воді або відпочивають на дерев’яних платформах, не звертаючи уваги на юрби позівак.

ФОТО 2 Морськи коти у центрі Сан-Франциско

Цікавою є транспортна система цього міста, найбільш розвинена на західному узбережжі ССА. На відміну від більшості американських міст, де панує культ персонального автомобіля, в Сан-Франциско кожен третій мешканець регулярно користується громадським транспортом — автобусами, тролейбусами, підземними та наземними швидкісними трамваями, а також наземним метрополітеном, що з’єднує місто із пригородами. Окрема тема — трамваї. Влада міста створила справжній функціонуючий музей трамваїв під відкритим небом. Для цього в різних країнах купуються старі трамваї, ремонтуються і пускаються в роботу. Крім них, у Сан-Франциско залишилась остання в світі система так званих кабельних трамваїв. Кабельний (або ж канатний) трамвай — це різновид фуникульору. Цей транспорт був впроваджений на межі 19 та 20 століття, і призначений для їзди по крутих пагорбах. Між рейками з вигляду звичайного трамваю прокладений спеціальний металевий канат (кабель), що лежить у жолобі. Канати тягнуть вагони за допомогою двигунів, що розміщені у певний ділянках міста (раніше вони були паровими, нині електричні). Ряд технічних недоліків призвели до поступової відмови від такого виду транспорту, і нині він служить скоріше символом міста, аніж вирішує нагальні питання. На вулицях Сан-Франциско можна побачити чимало велосипедистів — стає все моднішим добиратись на роботу на велосипеді.

ФОТО 3 Фріско — музей працюючих трамваїв

«Фантастична трійка» біля «зеленого будинку»

Окремим пунктом програми було вивчення міського досвіду поводження із побутовими відходами, тобто сміттям. Цей досвід, безперечно, згодився б і для нас, українців. Бо він ефективний, але при цьому не такий складний і клопіткий, як у розвинених країнах Європи. До того ж, має коротку історію — тобто, ми в цьому випадку відстали не набагато. Загалом, американці є найбільшими «виробниками» побутового сміття у світі. Щороку на кожного припадає 1400 кг комунальних відходів (десь в 7 разів більше, ніж на пересічного українця). Кожен каліфорнієць, який багатший за середнього американця, продукує ще більше відходів — по 2 тонни на рік. З такої величезної кількості сміття загалом по Сполучених Стейтах переробляється близько третини відходів, 7% спалюють, решту закопують у землю на полігонах. У 2000 році Агенція по захисту навколишнього середовища (аналог нашого Міністерства екології) поставила завдання переробляти 35% відходів на національному рівні, але ряд стейтів визначили вищий рівень — 50 і навіть 70%. Але набагато раніше, у 1989 році, уряд Каліфорнії поставив завдання — 50% відходів має перероблятись. У 2001 році цього досягнуто не було — вийшли на 42%, хоча ряд муніципалітетів досяг і 50%, і навіть вище. Серед тих, хто впорався, було й Сан-Франциско. Нині тут повертається обіг 50% комунальних відходів, але муніципалітет міста не вдоволений — на 2010 рік поставлена планка в 75%, на 2020 рік — 100% (тобто “Zero Waste”, або «Нуль відходів» — концепція, що нині стрімко поширюється у розвинених країнах). Досягається результат у місті за допомогою «фантастичної трійки». Крізь, де мають стояти контейнери для збору сміття (при в’їзді на приватні подвір’я, у дворах багатоповерхівок, при підприємствах) стоять ці трійки — синій, зелений та чорний контейнер. До синього люди, після тривалих роз’яснювальних програм, але без жодних матеріальних стимулів, кидають все, що придатне до переробки — переважно тару та упаковку з паперу, пластиків, скла, алюмінію. У зелений кидають органіку — недоїдки, рештки від обрізки дерев та чистки садів, брудний папір тощо. У чорний ящик летить все те, що на даний час переробці не підлягає. Потужні вантажівки, що працюють на газу, за графіком забирають окремо зелені контейнери, і окремо, у спеціальних двухкорпусних кузовах вивозять вміст синього та чорного контейнерів. Органіка із зеленого ящика йде на компостування — потім отримане добриво піде на потреби міського «зеленого господарства». Вміст синього контейнеру потрапить на сортувальну станцію — велике підприємство, де 150 чоловік в три зміни, переважно вручну на спеціальних конвеєрах розсортують сировину та приготують до вивезення на переробні заводи інших міст величезні тюки з папером, пресованими полімерними пляшками, алюмінієвими банками тощо. Сміття з чорних контейнерів піде на приміське звалище, де буде поховано. На жаль, поки що половина всіх відходів Сан-Франциско закінчує свій шлях під шарами землі. Проте у найближчий час з цим буде покінчено. У планах міста — створити ще одне сортувальне підприємство, де робочі перебиратимуть вміст «чорного контейнера». Крім цього, є ціла програма, кінцевою метою якої буде зведення потоку відходів майже до нуля.

ФОТО 4 Сміттєсортувальний завод, де сміття із “синього контейнеру” стає вторинною сировиною

Ініціативи, що не караються

Проблемою позбавлення від відходів, а також низкою інших, не менш гострих проблем міста, опікається Департамент Навколишнього Середовища Сан-Франциско (аналог нашого управління екобезпеки). Для учасників поїздки була організована зустріч з цими американськими чиновниками від екології. В Департаменті працює 70 осіб (нагадаю — це на місто в 770 000 чоловік), різних рас та національностей (зокрема, у відділі з управління відходами працює етнічний росіянин Алекс Дмітрієв, а також вихідка з України Аннете Полівка, яка й прочитала нам коротку лекцію непоганою українською мовою). При вході в офіс Департаменту міститься майданчик для велосипедів — приїздити на роботу на цьому транспорті для еколога є гарним тоном. У сфері інтересів Департаменту, окрім відходів, проблеми транспорту, міського дизайну, енергозбереження. Щодо останнього, то успіхи очевидні — адже ми знаємо, що енергетичні апетити Сполучених Стейтів безмежні, власне, і більшість глобальних проблем виникають саме через енергоносії. Проте влада Сан-Франциско намагається радикально зменшити енергозалежність міста шляхом побудови нових «зелених будинків» або перебудови в «зелені» будинків звичайних. Спеціальна Національна Рада по зелених будівлях, що знаходиться у Вашингтоні, розробила ряд стандартів, згідно яких персональний будинок або комерційна споруда вважається «зеленою» через низьке споживання енергії, мінімальні викиди в атмосферу, раціональне використання води, нетоксичність будівельних матеріалів. По кількості «зелених будівель» Сан-Франциско займає 8-місце по всій країні. В планах — будівництво нової будівлі Академії наук Каліфорнії. За задумами, це буде будинок з найвищим («платиновим») рівнем екологічної ефективності, який в ознайомчих цілях відвідуватимуть численні делегації. А поки він тільки розробляється, українським гостям показали вже діючий проект — Виставковий Центр «Москоні». У 2003 році, вперше у місті, на пласкому даху цієї багатоповерхівки були встановлені фотоелектричні панелі. Сонячне світло вони перетворюють на електричний струм, чим забезпечують чверть необхідної для будівлі електрики. Проект обійшовся в кругленьку суму (загалом в 7 мільйонів доларів), але поступово окупається, а головне — служить наочним прикладом принципу «Використовуй те, що маєш».

ФОТО 5 Дах із фотоелектричними панелями

У переліку завдань Департаменту Навколишнього Середовища Сан-Франциско значну роль відведено співпраці із громадськістю — бо без залучення самих широких кіл городян успіхи міста були б неможливими. А вони є, чому доказ — перше місце в американському списку міст країни, що живуть за принципами збалансованого (стійкого) розвитку. Окрім «Фріско», у список потрапили ще два невеликих містечка в Каліфорнії — вище згаданий Берклі та Окланд. Враження від цих міст, певно, були навіть більшими, ніж від мегаполіса — бо за ступенем чистоти та озелененості українським містечкам до рівня цих американських «райцентрів» дуже далеко, як би ми не пишались власною «центро-європейськістю». Варто додати, що з ініціативи «екобезпеки» Сан-Франциско зовсім нещодавно була проведена зустріч 50 мерів американських міст, які, всупереч офіційній позиції влади Сполучених Стейтів, підписали власну версію Кіотського протоколу. Така ось незвична для наших чиновників (яким у голову не прийде робити щось у супереч «генеральній лінії» влади) ініціатива, яка тут не карається.

Багато чого ще відвідали українські природозахисники у Каліфорнії. Наприклад, прогулялись найдавнішим у стейті національним парком «Велика Ущелина Червоного Дерева» із славнозвісними гігантами-секвойами. Або ж подивились на найбільший у світі парк вітряних турбін Алтамонт Пасс. Він був заснований у 70-х роках минулого століття після першої гострої енергетичної кризи. Нині це вже скоріше діючий музей сучасної вітроенергетики з 4 тисячами невеликих агрегатів різного типу та віку, які поступово заміняються більш потужними і сучасними установками. Вітропарк займає площу в 10 квадратних миль і розмістився на землях фермерів, які отримують непогану компенсацію, по 2—3 тисячі доларів в рік за кожну турбіну, що стоїть на їх ділянках. Слід відмітити, що вітрова електроенергетика вважається в ССА галуззю, що розвивається найбільш динамічно — приріст потужностей становить 60% щороку. Всього в країні вітряками виробляється 10 000 МВт електроенергії, що дорівнює потужностям 10 атомних енергоблоків. При цьому лідером по обсягах впровадження вітротурбін довгий час залишалась Каліфорнія (2300 МВт), і тільки нещодавно її обігнав Техас (2400 МВт). Цікаво, що навіть Джордж Буш, якого екологісти його країни, м’яко кажучи, неполюбляють (за відкриту підтримку нафтового лобі, відмову ратифікувати Кіотську угоду, війну в Іраці тощо) віддає належне розвитку вітроенергетики, і пророкує їй 20% виробництва електрики у Сполучених Стейтах (нині цей показник не перевищує 1%).

ФОТО 6. Вітропарк «Алтамонт Пасс»

Ще запам’ятались відвідини звичайної американської бабусі у незвичайному будинку у Пало-Алто. Її оселя завдяки сонячним батареям забезпечує майже повну енергетичну автономію — влітку виробляє електрики навіть більше, ніж споживає. Надлишок потрапляє в загальну мережу, і тоді її лічильник крутиться у зворотній бік. Взимку електрику доводиться докупляти, але загалом оплата за світло складає не більше чверті від звичайного споживання. Коштувала ця система недешево (скільки саме, дізнатись не вдалось), але половину витрат бабусі компенсувала міська влада! Таким чином у місті наочно демонструють вигоди автономного енергозабезпечення і закликають слідувати прикладу інших мешканців. До того ж, зроблена ця «хатинка» з екологічно чистих матеріалів, навіть фарби для оздоблювання використовувалась на органічній основі, без токсинів...

Аби описати все, треба робити серіал. Та чи варто? Але ж мета поїздки була й така — переконатись, чого може досягти суспільство, якщо матиме бажання. Повернувшись на рідні терени, ще чіткіше усвідомив — у нашому суспільстві особливого бажання зробити життя кращим не спостерігається. Працювати виключно заради власного виживання і чхати на все, що робиться навкруги — здається, така ідеологія міцно охопила народ після так бездарно втрачених можливостей на суспільні зміни. В такому оціпенінні ніколи не виберемося із власного сміття, не подолаємо вічної енергетичної залежності. Чи вдасться українцям прокинутись і, врешті, змінити життя на краще? — немає відповіді.

Олег Супруненко

Фото: Олександр Рудик та В’ячеслав Ілляшенко

Матеріали для цієї статті були отримані за часткової фінансової підтримки програми «Відкритий світ», що адмініструється American Councils. Думки, що висловлюються у статті, належать авторові і необов’язково співпадають з офіційною точкою зору Цетру лідерства «Відкритий світ» та організації American Councils.

 

* — автор глибоко переконаний, що адміністративні одиниці американської держави необхідно називати «стейтами» (від англ. — “State”). Нинішнє слово «штат» є калькою німецького "Staate”, і означає теж саме, що і “State” — держава, що є незрозумілим анахронізмом. Так само, як ми кажемо «Об’єднані Арабські Емірати (а не князівства, наприклад)», маємо вживати й назву «Сполучені Стейти Америки».